Вітаю Вас Гість | RSS

Середкевицька школа     

Понеділок, 23.10.2017, 10:34

Блог вчителя української мови та літератури Шелемех Л. С.

 

 

Завдання блогу-ознайомити читачів з досвідом роботи вчителя української мови і літератури Середкевицького НВК”ЗОШ І-ІІІ ст. – ДНЗ” Шелемех Лесі Степанівни.

 

Перегляд матеріалу

 

Опис досвіду роботи

З реалізації проблеми: «Формування навчально-пізнавальної компетентності учнів на уроках української мови та літератури шляхом використання інноваційних технологій»


Зміни, що відбулись у сучасному суспільстві протягом останніх десятиріч (глобалізація, демократизація, створення єдиного інформаційного простору), зумовили потребу реформування освіти. Поряд зі знаннями, уміннями та навичками, які молодь набуває, навчаючись у школі, актуальним стало поняття компетентності учня. Випускник школи повинен не тільки вміти оперувати власними знаннями, а й бути готовим змінюватися, пристосуватися в інформаційному просторі, навчатись упродовж життя.

Переконана, що якість системи середньої освіти визначається тим, наскільки підготовлені до життя випускники школи. Знання і вміння, навички, яких набувають учні в процесі вивчення української мови та літератури, не переходять автоматично у таку готовність.

Поряд із засвоєнням базових знань перед педагогами постає завдання навчити учнів учитися, виробити потребу у навчанні впродовж життя, навчити використовувати отриманні знання у своїй практичній діяльності - професійній, побутовій і т.д.

Вирішити зазначенні завдання покликаний компетентністний підхід, який має на меті створити умови для розвитку особистості учнів і формування в них ключових, базових, основних і предметних компетентностей.

Що спонукало мене до цього?

  • Зросли вимоги до грамотності учнів;

  • Низькі результати засвоєння матеріалу, що веде до зниження знань і практичних умінь;

  • Прагнення навчити учнів здобувати знання.

Чому саме звернулася до цієї проблеми?

  • Щоб піднести відповідальність учня за вивчення теорії, переконавши його результатами виконаної роботи;

  • Проблема компетентністно спрямованої освіти сьогодні є основним напрямком пошуків педагогів;

  • Критерії оцінювання навчальних досягнень у системі загальної середньої освіти базуються на переконанні, що навчальна діяльність у кінцевому результаті повинна не просто дати суму знань, а сформувати комплекс компетенцій;

  • Формування навчально- пізнавальної компетентності учнів передбачає високу готовність випускника школи до успішної діяльності в різних сферах.

Отже потрібно сформувати компетентного учня, якого потребує суспільство:

  • Здатність учитися все життя;

  • Комунікативність;

  • Творча креативність;

  • Здатність робити вибір та нести за нього відповідальність;

  • Високий рівень самостійності особистості.

Забезпечення компетентністного підходу у викладанні української мови та літератури через використання інновацій, формування в учнів здатності знаходити правильне рішення в різних життєвих ситуаціях, сприяння розвитку пізнавальної діяльності школярів; формування й розвиток в учнів ключових (базових, основних, надпредметних) і предметних компетентностей.

Завдання, які має вирішити сучасний урок, зорієнтований на реалізацію компетентністного підходу у навчанні:

  • підвищення рівня мотивації учнів;

  • використання суб’єктивного досвіду, набутого учнем;

  • ефективне та творче застосування набутих знань та досвіду, набутого учнями;

  • формування в учнів навичок отримувати, осмислювати та використовувати інформацію;

  • здійснення інформаційної чіткості та оптимізації кожного уроку;

  • підвищення рівня самоосвітньої та творчої діяльності учнів;

  • створення умов для інтенсифікації навчально-виховного процесу;

  • наявність контролю, самоконтролю та взаємоконтролю за процесом навчання;

  • формування моральних цінностей особистості;

  • розвиток соціальних та комунікативних здібностей учнів;

  • створення ситуації успіху.

З чого почала роботу?

З вивчення науково-педагогічної літератури.

Засадам компетентністного підходу в сучасній освіті присвячені роботи:

  • О. Овчарук (про розвиток компетентністного підходу з точки зору міжнародної спільноти та перспективи його впровадження до вітчизняного змісту освіти);

  • О. Пометун (про реалізацію компетентнісного підходу в досвіді зарубіжних країн та його запровадження в українській освіті);

  • О. Локшина (про моніторинг рівнів досягнень компетентностей);

  • О. Савченко (про ключову компетентність - уміння вчителя);

  • Н. Бібік (про рефлективний аналіз застосування компетентнісного підходу);

  • Л. Паращенко (про практичні підходи до формування ключових компетентностей у старшокласників).

Питання формування компетентностей висвітлено в концепції загальної середньої освіти - 12-річна школа, концепціях мовної та літературної освіти, Державних стандартах базової та повної загальної середньої освіти. У програмі з української мови зазначено, що одним із головних завдань є "вироблення у школярів компетенцій комунікативно виправдано користування засобами мови у різних життєвих ситуаціях". Програмою з літератури визначено ключові компетентності.

Орієнтація на компетентністний підхід у визначенні цілей освіти є головною у роботах вітчизняних дослідників: Л.Г. Ломако, В. Раєвського, Г. Токмань, російських: І. Дахіна, М. Скайкіна, А. Хуторського. Ознайомилась також із основними етапами становлення компетентністного підходу в освіті.

Для реалізації компетентністного підходу у навчанні учнів практикую традиційні та інноваційні технології організації навчальної діяльності.

Перевагу надаю особистісно зорієнтованому навчанню, основи якого висвітлені у дидактичних працях І.С. Якиманської, методичних посібниках Г.П. Гузика, А. Фасолі. Ця технологія сприяє індивідуалізації навчання, здійсненню диференційованого підходу.

Серед інноваційних застосовую інтерактивні технології, які пропаговані О.М. Пєхотою, Л.В. Пироженко, О.І. Пометун та проектне навчання, що допомагають самовираженню, самореалізації особистості, активізують самостійну й дослідницьку діяльність учня. Я впевнена, що педагог сьогодні є головною рушійною силою у забезпеченні процесу формування ключових компетентностей учнів. Від його професійної компетентності залежать результати, яких досягнуть учні і які дадуть їм змогу знайти своє місце в житті, щоб ефективно засвоїти свої життєві та соціальні ролі.

Компетентність = мобільність знань + гнучкість методу + інноваційні підходи.

Система використання української мови та літератури в умовах упровадження компетентністного навчання являє собою сукупність компонентів, спрямованих на досягнення освітніх цілей та завдань щодо задоволення потреб і запитів кожної особистості в розвитку, саморозвитку і підготовці до життєвого й професійного самовизначення.

Основою цієї системи є розвиток ціннісно-емоційної сфери особистості, формування комунікативної і літературної компетенцій, наповнення процесу навчання особистісним змістом, підтримка індивідуальності, неповторності кожного учня, формування готовності до розв’язання життєво важливих проблем. У ній акцентовано увагу на результаті освіти, причому як результат розглядається не сума засвоєної інформації, а здатність людини діяти в різних проблемних ситуаціях.

Компетнтністний підхід визначає результативно-цільову спрямованість освіти, що є його безперечною перевагою над іншими традиційними та інноваційними підходами.

Характерні ознаки компетентністного навчання в порівнянні з некомпетентністним:

Компетентністний підхід покликаний подолати прірву між освітою та потребами життя. Результат - утвердження таких суспільно значущих цінностей як свобода вибору, життєвий досвід, проектна і творча діяльність учнів.

Компетентністно орієнтоване навчання передбачає використання учнями та учителями на уроках відповідних дій.

Уроки української мови та літератури - напружена науково організаційна й результативна праця всіх учнів у співтворчості з учителями, на яких особлива увага приділяється розвитку компетентності. Як створити умови для розвитку компетентності особистості?

Зупинюся на шляхах формування навчально-пізнавльної компетентності учнів. Як одній із найбільш важливих для здійснення успішної навчальної діяльності. Поняття «навчально- пізнавальна компетентність» дуже схоже на давно нам знайоме поняття «уміння вчитися». Тільки раніше вміння вчитися зосереджувалося на формуванні в учнів загальнонавчальних знань,умінь і навичок, тобто на процесуальному складникові учіння. Сьогодні це поняття об’єднує психолого-особистісні характеристики учня зі змістовою та процесуальною основою учіння. У такому вигляді її можна назвати «уміння вчитися самостійно». Розкриття змісту та обсягу поняття «уміння вчитися самостійно» зумовлене тим, як ми розуміємо сутність навчального процесу. Навчальний процес – це цілеспрямована взаємозв’язана діяльність учителя й учнів. Яка охоплює мотивацію,постановку цілей, планування, зміст навчання, рефлексію й оцінювання результатів. Таким чином, компонентами навчальної діяльності є:

    • мотиваційний – ставлення до навчання;

    • змістовий – знання, вміння, навички;

    • процесуальний – способи виконання діяльності на різних рівнях складності.

На уроках стараюсь забезпечити наявність цих компонентів. Наприклад, вивчаючи тему « Відмінювання іменників ІІІ відміни», формулюємо завдання уроку: дізнатись про особливості відмінювання іменників ІІІ відміни; формувати вміння відмінювати ці іменники; відпрацювати орфограму «подовження приголосного в О. в.»; вчитися доречно вживати іменники у власному висловлюванні. Якщо чітко поставлена мета уроку. Мотивація до виучуваної теми в учнів є на належному рівні. Процесуальний компонент діяльності відстежується за допомогою використання таких методів на даному уроці: дослідницького – спостереження учнів за закінченням основ іменників ІІІ відміни; проблемного – створити проблемну ситуацію, підвести їх до правильного висновку, спостерігаючи за закінченням іменників ІІІ відміни. Наприклад: Н.в.- ніч, радість, любов – О.в – ніччю, радістю, любов’ю. Ставлю запитання:

-Чому в одних словах в О.в. подвоюються приголосні, в інших – ставимо апостроф, а слова, в яких в Н.в. основа закінчується на два різних приголосних – в О.в. подвоєння не відбувається? Таких прикладів наводжу декілька з різними іменниками ІІІ відміни. Частина дітей може зробити правильні висновки. Свої відповіді учні звіряють з правилом у підручнику, виправляють помилки у своїх відповідях (якщо є).

Хочу зауважити, що однією з умов щодо формування навчально –пізнавальної компетентності є створення позитивного психологічного клімату. На даному уроці ця умова виконується на основі використання дидактичного матеріалу про матір ( мати – іменник ІІІ відміни). Наприклад, застосовуючи інтерактивні технології з випереджувальним завданням: використовуючи заготовлені вдома аркуші з фотографіями мам, утворити асоціативний кущ іменників ІІІ відміни для визначення рис характеру, притаманних кожній матусі (охайність, міць, ніжність, шляхетність,чуйність,щедрість, чуйність і т. д.) Діти працюють під мелодію « Пісні про матусю» Наталії Май чи читання вірша учителем:

Пригадай собі голос матері,

Якщо хочеш почути совість.

Пригадай собі очі матері,

Якщо хочеш пізнати любов.

Пригадай собі серце матері,

Якщо хочеш зберегти щастя.

Не забувай ніколи матері.

Якщо не хочеш її сліз.

Крім названих вище умов, щодо формування навчально-пізнавальної компетенції, науковці та практики сходяться у своїх поглядах на визначенні умов формування й розвитку навчально-пізнавальної компетентності:

- організація самостійної пізнавальної діяльності, вибудовування її в повному циклі: ціле покладання, планування, аналіз, рефлексія, самооцінка;

-застосування методів активного, проектного, дослідницького, проблемного, інтерактивного, евристичного навчання, методів розвитку критичного мислення тощо з урахуванням вікових і психологічних особливостей учнів;

-створення позитивного психологічного клімату;

- встановлення суб’єкт-суб’єктних відносин між учителем і учнями, заснованих на рівності позицій партнерів по спілкуванні, що призводять до їх самореалізації та саморозвитку;

- реалізація багатосторонньої комунікації;

- актуалізація і включення в зміст занять суб’єктного досвіду учнів.

З метою виявлення потреб і запитів вихованців, рівня їх підготовки, мовного та літературного розвитку, обдарованості, проводжу індивідуальні та колективні бесіди, міні-творчі роботи тощо.

Велику увагу також приділяю мотивації, яка фіксує увагу учнів на проблемі та викликає інтерес до теми уроку. Для цього використовую методи та прийоми: "Уявімо ситуацію", "Проблемне питання", "Відстрочена відгадка", "Асоціативний кущ", "Розгадування шифрограм" тощо.

Так, на уроці української літератури у 10 кл. на тему: "Повість М. Коцюбинського "Тіні забутих предків". Поетичне змалювання кохання Івана та Марічки (Карпатських Ромео та Джульєтти)" розмірковуємо над тим, чи існує проблема нерозуміння почуття кохання дітей їхніми батьками у наш час і які шляхи її розв’язання бачать учні. Протягом уроку учні збирають аргументи щодо власної позиції з цього питання, висловлюють думки та відстоюють їх, сприймають та оцінюють світ, розмірковують не тільки над навчальним матеріалом, а й над загальнолюдськими цінностями.

Залучення вихованців до активного пізнання формує високодуховну особистість, її життєву компетентність.

Для успішного осмислення навчального матеріалу застосовую нетрадиційний дидактичний принцип - читання власних творів (прозових, поетичних). Наприклад: під час вивчення теми "Щасливими не народжуються, ними стають" (за п’єсою І. П. Котляревсьго "Наталка Полтавка").

Вважаю за необхідне, щоб учні брали участь у плануванні роботи на уроці, щоб крім певного обсягу знань, які вихованці повинні засвоїти, вони могли визначити й низку умінь, якими оперуватимуть.

У процесі організації навчальної діяльності прагну дотримуватися гнучкості під час вибору інноваційних прийомів, створюю ситуації, які "оживлюють" уроки. Ефективним на цьому етапі є проблемне навчання. Для полеміки вибираю те, що може викликати труднощі в розумінні авторської позиції. Наприклад: проблемне питання, над яким була організована робота: "У кого украли щастя: Анни, Миколи чи Михайла?" (за драмою І. Я. Франка "Украдене щастя"). Формуванню у школярів соціальних компетентностей сприяють і такі питання: "Чи живуть Сави Чалі у ХХ1 столітті?", "Що нового можна додати до статті У. Самчука "Нарід чи чернь?"

Сучасні уроки словесності не уявляю без інноваційних технологій, які сягають корінням у далекоглядні праці педагогів В.О. Сухомлинського, Є.Ільїна. Звичними на уроках стали прийоми інтерактивного навчання. У своїй практиці впроваджую роботу в групах та парах, які вчать учнів співпраці у команді, допомагають усвідомленню власного внеску у спільну справу.

Щоб заохотити до активності і почути думку кожного, впроваджую прийоми "Мозковий штурм", "Продовж речення", "Мікрофон", "Дружня порада". Для формування навичок самостійного аналізу прочитаного, застосовую елементи технології критичного мислення: «Асоціативний кущ, Обери позицію, вільне письмо, сенкан, і т.д.

Інноваційні методи і прийоми є універсальними для розвитку життєвих компетентностей, сприяють активізації особистісних якостей учня.

Ефективним для формування життєвої компетентності вважаю метод проектів, який орієнтується на самостійну дослідницьку діяльність учнів. Практикую підготовку міні-проектів на уроках, де вивчаються значні теми (оглядові): "Українська драматургія і театр 70-90-х років ХІХ століття", "Становлення давньої літератури".

Типи проектів різні:

  • творчі (ілюстрації до творів, власні вірші);

  • ігрові "Самостійні та службові частини мови";

  • інформаційні "Хто такий Г. Сковорода";

Однією з умов завершення роботи над проектом є створення презентації, зокрема комп’ютерної (у програмі Power Point), ефективним є складання опорних схем, таблиць.

Особистість, яка володіє технологіями та інформацією, має інший стиль мислення, принципово інакше підходить до оцінювання проблеми, що виникає, до організації своєї діяльності.

Використання ІКТ на уроках української мови та літератури дозволяє формувати та розвивати в учнів компетентності: інформаційної, комунікативної, полікультурної, саморозвитку та самоосвіти. Під час проведення уроків використовую презентації, відеоролики тощо.

Використання ІКТ спрямовую і на вирішення завдань:

  • індивідуалізація і диференціація процесу навчання;

  • виявлення прогалин у знаннях (допомагає пригадати вивчене за незначний проміжок часу);

Одним із шляхів посилення життєвості вивчення української літератури є літературне краєзнавство. Це зустрічі з людьми - самобутніми митцями, записування учнями спогадів і переказів, фольклорних скарбів, ознайомлення з книгами про рідний край, використання краєзнавчого матеріалу на уроках та самостійні уроки літератури рідного краю.

Маю на меті разом із учнями створити мультимедійний посібник із літератури рідного краю, матеріали якого (зміст, організація тексту, питання, ілюстративний, фоновий матеріал мають спрямування на розвиток самостійності мислення).

Творча особистість здатна до більш ефективної соціальної та психологічної адаптації до подій зовнішнього світу щодо його перетворення або зміни в себе, власної поведінки відповідно до об’єктивних умов світу. Активізація та розвиток творчої діяльності учнів, на мою думку, є основним способом формування компетентністної особистості учня, здатного до саморозвитку та самовдосконалення.

Тільки один вид розумової діяльності - самоосвіта є гарантією подальшого розвитку компетентності, саморозвитку та самоосвіти, підґрунтям для формування життєвих компетентностей.

Намагаюсь організовувати навчальну роботу так, щоб учні самі відкривали нове, а не одержували "готові" відповіді.

Проводжу самостійну роботу з підручником, посібниками, дидактичними роздатковими матеріалами. Уміння дитини самостійно працювати з інформаційними джерелами - це гарантія того, що всі виникаючі питання вона здатна вирішити сама.

Як засіб розвитку рефлексії, на уроках практикую створення асоціативних кущів, написання есе, формування запитань, які змушують дитину задуматися над тим, чи відповідають її уявлення загальнолюдським:

  • Чи трапляється подібне з вами?

  • Що наближає літературного героя до нашого часу?

Так формуються комунікативна та мотиваційна компетентності.

Висновок

Якщо учень:

    • самостійно визначає мету діяльності або приймає поставлену учителем;

    • докладає вольових зусиль, проявляє широкі пізнавальні інтереси в різних навчальних дисциплінах, яскраві інтелектуальні потреби;

    • організовує свою працю для досягнення результату;

    • самостійно відбирає або знаходить потрібні знання, різні способи для розв’язання поставленого завдання;

    • виконує в певній послідовності сенсорні, розумові або практичні дії, прийоми, операції;

    • знає та володіє методами і прийомами пізнавальної діяльності, ефективного учіння;

    • усвідомлює свою діяльність і прагне її вдосконалити;

    • має вміння й навички самоконтролю та самооцінки,

то учень володіє навчально-пізнавальною компетентністю.

В результаті такої роботи, помітним є підвищення пізнавального інтересу учнів до предмета, підвищення якості знань учнів, розвиток комунікативних навичок, розвиток емоційної та естетичної чутливості, креативність мислення, сформованість науково-дослідницьких навичок, оволодіння ключовими компетентностями.